2017-07-24
Липень 2017
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
26 27 28 29 30 1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
31 1 2 3 4 5 6
Сховати контент

Русланова Лідія Андріївна

1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 0.00 [0 Голоса (ів)]

Русланова Лідія Андріївна, виконавиця російських народних пісень, народилася в 1900 році.

Спеціальної освіти не мала. Музичній грамоті навчалася в дитбудинку, куди потрапила після смерті матері. Там на неї звернув увагу регент місцевої церкви, якому сподобався її голос : «Та у тебе справжній контральт»! «У церковному хорі, — згадувала Лідія Володимирівна, — я швидко стала солістом. З усього міста почали до нас їздити купці, послухати, як сирота співає... І після притулку, коли мене віддали ученицею на меблеву фабрику, за пісні мені, усі допомагали. Років в 17 була я вже досвідченою артисткою нічого не боялася — ні сцени, ні публіки».

Там же — на меблевій фабриці — юну Русланову почув професор Саратовської консерваторії М.М. Медведєв і запропонував їй відвідувати заняття в консерваторії. Проте академічні уроки не тягнули її і, можливо, це був один з тих щасливих випадків, коли відмова від наукового вокального підходу допомогла зберегти співачці голос в усій його рідкісній первозданній красі. І доводилося тільки дивуватися з її артистичної інтуїції — як тонко і точно вона відчувала характер російської народної пісні, як майстерно уміла передати її безмежність і Чарівність.

Громадянська війна застала її в Ростові-на-Дону, де, Русланова трудилася вже на естраді в якості професійної артистки. Потім вона перебирається в Москву, і тут до неї швидко приходить загальна любов народу. Вражав передусім тембр голосу Русланової, який неможливо сплутати ні з якими іншими голосами. А її своєрідний співецький стиль як би відроджував забуті традиції російських пісенників, що колись виступали на народних гуляннях, а пізніше, вже на початку нинішнього століття, пришли на концертну естраду. Їй належить чимала заслуга, якщо можна так сказати, в незабутньо російських народних пісень, багато хто з яких живе в людській пам'яті і знайомий сучасному слухачеві саме в руслановському виконанні: «Валянки», «Між високих хлібів», «Вже ти, сад», «Забарвився місяць рум'янцем», «Липа вікова», «Золоті гори», «Чарівні очки», «Я на гірку йшла», «Саратовські поспівки» і так далі. Обезсмертила вона і ряд творів радянських композиторів («І хто його знає» В. Захарова і М. Ісаковського, «Катюша» М. Блантера і М. Ісаковського, «В землянці» До. Листова і А. Суркова, різного роду «колгоспні» частівки і ін.).

Починаючи з 1933 року, впродовж півтора десятка років вона працювала артисткою музично-естрадного управління Державного об'єднання музичних, естрадних і циркових підприємств. Це був найскладніший період в історії вітчизняної естради, і Руслановой, незважаючи на її цілком «лояльну» спеціалізацію «народника», теж довелося немало випробувати. Тоді вважалося просто хорошим тоном лаяти естраду з приводу і без. Огульно ганили усіх за прихильність до жанру «шинку», крім того, кожного окремо — за який-небудь особистий недолік, який обов'язково знаходився, і під усе підводилася ідеологічна база. Комусь не подобалося, що Ізабелла Юрьева добре одягається і прагне до оновлення своїх концертних суконь. Вадим Козин дратував когось тим, що — подумати тільки! — відмовлявся виступати з мікрофоном. Зараз би на артиста-дивака, який зважився співати в залі без мікрофону, подивилися б як на ненормального.

Руслановой діставалося і за те, що багато заробляла, і за її поганий характер, і навіть за її російський костюм. Один критик в статті «Поговоримо про естраду» («Сов. мистецтво» від 17.04.48 р.) писав: «Ряд серйозних докорів можна пред'явити до такої популярної артистки естради, як Лідія Русланова. Дехто продовжує називати російськими співачками артисток, які з'являються на сцені в сарафанах і личаках і виконують частівки під саратовську гармонію. Але ці наряди виходять з моди навіть в самих глухих селах, а ще більше виходять з моди »роздолля молодецьке і сердечна туга«. Невипадково Л. Русланова, що продовжує лінію цих співачок, з такою працею освоює новий репертуар. Їй потрібно дуже серйозно подумати про своє положення на радянській естраді».

Цікаво, що через три з половиною десятиліття, того ж автора, забувши зовсім раніше сказане, розчулювався «саратовському» іміджу співачки : «Лідія Андріївна Русланова»! — оголошував конферансьє, і під грім оплесків вона виходила (зазвичай у супроводі двох баяністів) на сцену: красива, підтягнута, з усміхненим обличчям, рішучим кроком спрямовувалася до краю підмостків і низьким уклоном відповідала на вітання залу для глядачів. У її обличчі, фігурі, в її ході відчувалася упевненість. Від неї немов виходили струми оптимізму, завзятості, душевного здоров'я. Вона виступала на естраді у барвистому костюмі, який носили в її рідній Саратовській губернії, і цей костюм якнайкраще підходив до її фігури, до усієї її зовнішності«.

З найперших днів Великої Вітчизняної війни Лідія Андріївна була у складі фронтових бригад, які обслуговували передові позиції. Вона, як солдатів, дійшла до Берліна, до рейхстагу. І там, на його сходинках, російська артистка співала радянським солдатам-переможцям народні пісні.

У кінці 40-х років, на хвилі нових репресій, Русланова була заарештована і засуджена. Термін відбувала в Забайкаллі. До творчої діяльності вона повернулася лише в 1953 році, після смерті Сталіна.

У 1942 році удостоєна звання Заслужена артистка РРФСР.

Померла співачка в 1973 році.

Додати коментар

Захисний код
Оновити

10-ка ТОП-новин
Коментар
Прослухати зірок
Пошук...
До гори